СХОДЖЕННЯ ВГЛИБ

Колись, у дитинстві, ми мріяли кимось бути, коли виросли - наше «бути» перетворилося у «мати». Якомога більше і найшвидше. Спочатку ти десь вчишся, та отримуєш диплома, за яким майже стовідсотково не будеш працювати і йдеш заробляти гроші, щоб щось мати. Про «бути» ти ще мрієш, але дуже кволо. Потім, ти як той корабель, що довго знаходиться у воді обростаєш різним баластом. Купа непотрібних речей, купа непотрібних номерів у мобільнику. Купа згаяного часу у соцмережах, або перед твоєю новою плазмою, купленою у кредит, чи навіть за вдало зароблений десь закордоном cash. Ну, а може ти став успішним бізнеспіплом і можеш мати тепер ще більше. Бо статус. Бо – а що скажуть інші…

Не бійтеся люди. За нас вже давно все вирішили, сказали і навіть частково зробили. Вам підкажуть у що одягатись, що дивитись,читати, що їсти і кого любити а кого ненавидіти. Розумні машини вдало підкажуть, а ще один пост у соцмережі, написаний анонімною «мавпою», розкаже як вам краще жити.

Але вся річ у тім, що ви не живете. Ви лише споживаєте. Старий Бодрійяр був правий, коли казав, що споживання це теж робота. Ви споживаєте. І втомлюєтеся від цього, як від справжньої роботи, але продовжуєте грати у ту саму гру. Навіть коли думаєте, що ні. Наче тубільці з островів, що б’ють поклони солом’яним літакам, ми поклоняємось таким самим ідолам зовнішнього успіху, краси чи кар’єри. Ваше споживання є нічим іншим як ритуалом поклоніння. Симулякром древньої містерії, що могла б надати змогу адепту приєднатися до трансцендентного божественного Чогось або Когось. 

Як казав Курт Воннегут: «Такі справи». Так живуть на сьогоднішній день більшість пересічних людей на території усієї нашої маленької планетки. Людство замінило старих богів на нових, але самої суті це не змінило. Сурогатне зовнішнє щастя ціною свободи душі і серця. Вклонившись золотому тільцю, ви продаєте душу дияволу. Золотий тілець у кожного свій - у когось це влада, у когось кар'єрне зростання, а у когось ремонт у квартирі та італійські кахлі. Якщо продовжувати рефлексувати на цю тему ще глибше, то ми з вами дійдемо до оманливості багатьох прагнень сучасної людини. Що будемо мати у залишку? Нуль. 

Нуль. Про це добре знали люди, що жили до нас. Навіть Христос розказував притчу про багатого фермера, що вирішив після великого врожаю зажити нарешті у розкошах, а вночі раптово помер. «Бо де багатство ваше – там і серце ваше буде».

Нуль. Це або початок, або кінець. Вирішувати вам. Потрібно бути оптимістами, не тільки тому, що нині модно мислити позитивно і вас тому вчать на сторінках соцмереж, а ще й тому, що це дійсно треба для того, щоб почати рухатися далі. У нашому випадку рухатися вглиб. Вглиб, до свого серця. До того центру буття українського народу, про який постійно казав наш Григорій Сковорода. Його послідовники навіть вивели з його дискурсу назву напрямку своїх подальших міркувань – «філософія серця». 

Вам не треба їхати у Гімалаї та шукати якогось пожовклого гуру, який прочистить ваші чакри та ви такі просвітлені та схудлі повернетеся у рідне місто, де заживете так само за місяць, або схибнетесь і будете їсти три рисини на день та пити ранкову росу. Може то ваш терен звісно, але є наш, не гімалайський шлях до щастя і повноти життя. Сковорода тікав від світу і наостанок залишив нам прекрасну епітафію свого життя – його так і не вловили у ті тенета, в яких ми постійно борсаємося або куди нас пхає соціум. Чому він зміг а ми ні?

Бо Сковорода приділяв увагу не зовнішнім примарним скарбам а заглибившись у себе побачив світло душі. І не тільки своєї а й кожної людини. Що гарно і любо нам, люди, працювати згідно свого хисту а не де більш платять. Що добре любити ближнього свого а не заздрити його новій автівці і бігти оформлювати ще один кредит, щоб було не гірш. Що потрібно озирнутись навкруги і зрозуміти що та природа, яку ми нищимо для зиску свого, дана нам для гармонії. І серце наше, скарб даний Богом, потрібно пильнувати шляхом роздумів, само поглиблення та вдосконалення. Щоб бути людиною. Не споживачем а творцем. Не паразитом а світлом для світу і оточуючих. 

Можливо ви гадаєте, що це утопія. Ще одна казка. Але справа в тім, що якщо ви не почнете то не зрозумієте. Так і будете скніти від народження до цвинтаря приставкою до телевізора або смартфона, вважаючи що вам усе принесуть або за вас вирішать. За вас ваше життя ніхто не проживе. Ви живете його саме зараз. Carpe diem. Ловіть момент життя. Чатуйте власне серце, долайте перешкоди свого страху. Сьогодні ваш час. Бо взавтра вас може не бути. Бо душу не купиш і взавтра ви не почнете життя наново. Його потрібно почати зараз. 

Вимкніть телеприймач. Або закрийте ноутбук. Заплющте очі. Чуєте? Щось там, у середині є. Це ваше серце. Це ви. Це новий початок. Це новий світ. Почніть сходження вглиб.